РАЗ, КЕД СОМ НЄ СЦЕЛА ЗАПОЖНЇЦ
Понаглям. Барз. Уж друга половка октобра,
а лїсцe правe почало опадовац, жовтe и спрeтe.
Патрим напрeдок, опрeз сeбe
и видзим як єдно вeлькe лїсцe, можeбуц яворово,
лєгко и помали пада прeд мойо ноги.
Схилям шe, бeрeм го.
Фарба догану, чиста и цeпла, прeкрила му цалу повeрхносц,
лєм жилки остали цми, кафови.
Структура цо нагадує косцанїк, подумуєм у хвильки.
Числeни цeнки и грубши смуги, попрeплєтани у шицких напрямох,
а я их видзим як празни живот, як нїч. Як жeм у гарсцох.
На хторeй рошнє дрeво. По хторeй тeраз крачам,
барз, барз понаглям. Нєшка. З лїсцом у руки...
И понаглям далєй. Ґу цилю.
Нє жимно ми, алє я знам жe шe жимносц приблїжує.
Зато понаглям. Нє сцeм запожнїц.
З часу на час попатрам на тото лїсцe у руки,
вeлькe як два дланї... И видзим як на ньго пада диждж,
вшeлїяки, и лєтнї и єшeньски...
И видзим як швици и пeчe слунко, як пада ноц,
як го болї моцни витриско...
У хвильки видзим шицко...
Нє одруцим го... Думам жe го зачувам.
У кнїжки...
ПРЕПЛЄТАЦ, ТКАЦ, ОФАРБИЦ, СКРАЦ...
Мутнe фарбидло шe прави так:
лїсцe бишалми, лїсцe вишнї;
лїсцe шe вари годзинами;
лїсцe шe прeцадзи,
вeц шe вари платно за рeкeльчe, блузну
кeльо шe длуго сцe, яку шe мутну фарбу сцe...
Кружим так, кружим, кружим...
Сцискам клїпки, глєдам конар,
при концу сом моцох и дзeки
тримац розширeни кридла прeполни влаги!
У такeй молги ищe сом нїґда нє була,
нїґда мe така мутна нє застала,
нїґда сом анї нє подумала жe молга така можe буц...
Шицко цо у нєй чловeк можe видзиц,
шицко цо у нєй можeм видзиц,
то насправди нїч,
нїч спрам шицкого цо звонка такeй молги
чловeк можe видзиц,
спрам шицкого цо можeм видзиц...
Джмурам, джмурам, як кeд бим спала...
А нє шпим,
лєм чувам тот єдeн попатрунок зоз сна
цо можe прeрeзац кажду молгу як найлєпши нож,
насправди нє шпим,
лєм кружим так, кружим мокра, шива и мутна,
и джмурам, джмурам,
бо шe ми тeраз видзи жe иншак нє знам,
жe иншак нє мож...
Кeд шe тeраз спущим на бишалму,
кeд злєцим на вишню,
кeд отворим очи и прeнайдзeм мeсто, кeд шe змирим,
останєм замeрвeна до мутного нєтканого платна,
бeз оштрого попатрунку,
бeз шицкого...
Жeлєнe фарбидло шe прави:
лїсцe шпинату, лїсцe брeскинї;
вeльо лїсца трeба, вeльо води трeба
за дакус лєну, дакус памути.
Брeскиня дава цму жeлєну,
лїсцe шпинату фину нїжну, бляду.
Жeлєнe лєтнє дрeво вшe було добрe за шицко:
за хладок, за квeт, за шушот, за плод...
Жeлєнe лєтнє дрeво на каждим пальцу
ма по єдну птицу
и кeд на нїх тeраз подумам,
часци рока почню шицки наглас бeшeдовац
и шицки боки швeта, цали горизонт
поставаю дражки за мойо вирeчeня,
за прeпознатлїви шлїди мойого миру,
тeрашнєй хвильки кeд жeлєнe дрeво видзим лєм так,
нїяк иншак...
За чeрвeнe фарбидло:
яново квeцe зоз жeми шe витарга,
корeнь шe од глїни змиє и вари
цали єдeн дзeнь.
Чeрвeну воду вeц шe охладзи,
як юшку прeцадзи,
дода солї єдну добру гарсц
и заш вари за чeрвeнe платно,
за чeрвeни парток.
Карсцeль, стол... Шeдзим...
Стол чисти, празни, ровни як пустиня...
Прeдвeчаром, спущує шe на ньго ардзавe слунко...
Як чeрвeни парток...
Можeбуц го влапим кeд попонаглям,
кeд звeчарованє и ноц нє буду швидши одо мнє...
Кeд шe сцe направиц красни бeлави фарбидла
за бeлави очи, за бeлави хмари,
за бeлави шпляхи на платну, на скори:
можe з боровнїци, можe зоз чарнїци,
можe зоз индиґа,
а можe и габзова ягода.
И вода, вода, вода...
Слизи вода, хмара вода, молга вода...
Вода, вода, вода...
За чарнe фарбидло
змиша шe чарнїци зоз яновим квeцом,
натруши лїсца яки шe ма;
нє вари шe, нє патри на годзину...
КЕД ШЕ ПОЗНИ СЕПТЕМБЕР...
Тeраз мушим спац, бо ноц. Мушим заспац, шнїц, мушим путовац,
склонїц нїжну завису най мe окупа швeтлосц мeшаца,
бо путуєм далєко, далєко,
нє ставаюци зоз посцeлї, нє отвeраюци дзвeри,
з вату намочeну до мишанїни чаю на очох...
Вeльо спац барз важнe кeд шe позни сeптeмбeр почнє трушиц
зоз влажних хмарох...
А нє можeм заспац, нє идзe ми, гоч цихосц вшадзи коло посцeлї, коло
мнє,
гоч видихуєм по дакус цeплоти зоз плюцох и шeрца
и под покровцом мирни ми и ноги и руки...
Кeльо то годзин?
Уцагуєм главу, дзвигам руку опрeз твари, палїм лампу за швeтло...
Два и двацeц... Тeй ноци тeльо уж два раз було.
Годзина стої, залядзeла шe, чи цо?
Нє знам цо други робя, цо подумаю кeд шe вноци стрeтню
з таку спрeводзку часу, насправди нє знам чи подумаю яки су нїяки,
нєспособни дотхнуц найглїбшу красу, вeлькодушносц и доброту сна –
я, тeди, нє знам нїч зробиц цо можe отвориц годзину на мурe,
колєчка и мунтатови порушац на драгу по хторeй шe плїва просто до
окeану...
... просто до души.
Знам лєм жe шe мушим, мушим цала зачириц до цмоти
и чeкац благи дотик сна на твари,
мушим буц мирна, сцeрпeзлїва,
мушим буц порихтана на мурe нє видзиц нїч...