Make your own free website on Tripod.com


 

Боґдан ГOРБАЛЬ


УЧЕБНЇКИ КАРПАТСКО-РУСИНСКОГО ЯЗИКА ЗОЗ ВЛАДИЧЕСКЕЙ ОДЛОГИ КУЛТУРНОГО НАШЛЇДСТВА ВОСТОЧНО-КАТОЛЇЦКЕЙ ЕПАРХИЇ У НЮ ДЖЕРЗИЮ, ЗАД*




            *Bogdan Horbal, Language Books For Carpatho-Rusyns From The Collection of The Episcopal And Heritage Institute, The Carpatho-Rusyn Knowledge Base,  www.carpatho-rusyn.org/lbfer.htm  .

                              
     У Нюйоржскей библиотеки (The New York Public Library, 188 Madison Avenue, New York, NY, 10016-7233), под старательством пана Боґдана Горбаля, чува ше богата документация историйно-етноґрафского, културного и вирского характеру Карпатских Русинох хтору зберал владика византийскей католїцкей диоцезиї у Ню Джерзию, о. Михаел Й. Дудик (нар. 1916-?). Хаснуюци тоту документацию, пан Боґдан Горбаль написал, медзи иншим, студию "Language Books For Carpatho-Rusyns", по хторей з його допущеньом Михайло Горняк написал уводне слово и пририхтал шлїдуюци текст за Мемориял Миколи М. Кочиша.

    Русини (Рутени, Руснаци, Лемки, Бойки, Гуцули итд., зоз атрибутом Карпатски, Бачванско-сримски итд.) спадаю до славянскей фамелиї индоевропских народох. Язик на хторим бешедую у шицких своїх диялектох (окрем бачванско-сримского) припада фамелиї восточнославянских язикох, вєдно з русийским, билоруским и українским.
     Рахує ше же у швеце єст коло два и пол милиона Русинох, зоз чого:
    - коло 60% у карпатских крайох, хтори подзелєни медзи Україну (дзе их єст 800.000 дo 900.000), Польску (150.000), Словацку (100.000), Mадярску (3.000), Румунию (30.000) и Молдавию (?);
    - коло 40% у дияспори, у державох бувшей СФР Югославиї (20.000, з чого у Сербиї 16.000, у Горватскей 3.000, у Босни и Герцеґовини коло 1.000), Русиї (10.000), Ческей Републики (6.000), у Зєдинєних Америцких Державох и Канади (650.000), менше число у Австралиї, на Новим Зеланду итд.
    На карпато-руским/русинским язику нєшка бешедую коло 55.000 жителє у Словацкей, коло 50.000 у Польскей, коло 20.000 у державох бувшей Югославиї, векше лєбо менше число у Румуниї, Мадярскей, Молдавиї, Русиї, Републики Ческей, ЗАД, Канади, Австралиї итд., як и и коло 800.000 у закарпатских крайох України.



*



    Єдно з найважнєйших питаньох хторе ше по пременкох 90-тих рокох поставело як пред реґионални орґанизациї Русинох/Руснацох, так и пред Шветови форум – то питанє язика. Кед слово о язику, нє лєм о язику Русинох/Руснацох, муши ше припознац же то барз зложени проблем. Нє треба доказовац же язик жиє зоз животом народа хторому припада, як живе стрибло розлїва ше и прелїва и на ровним: праве сце му нашли законїтосци и правила, а вон их прероснул. Язик у похопеню народа повязани, кед нє и виєдначени зоз националним идентитетом, зоз националну припадносцу, а национална припадносц, у обставинох ище вше моцних намаганьох витвориц националну державу, "державу национа" – припознало ше то або нє – политична катеґория.
    Розправи о питаньох язика славянского жительства у карпатских крайох актуализовани у 19. вику источашнє з питаньом "хто зме, цо зме, хторому народу припадаме". Одвити на тоти питаня ишли од єдней до другей крайносци, а частейше их у прешлосци (та и нєшка) давали державотворни народи (у чиїх ше гранїцох тото жительство нашло), а нє вони сами. Нєшкайша етно-политична, церковно-вирска и язична розличносц у карпатских крайох хтори подзелєни медзи Україну, Польску, Словацку, Мадярску, Румунию и Молдавию, як и очиглядни розлики у уровню материялного и културного розвою медзи тоту подзелєну карпатску и оддзелєну бачванско-сримско ґрупу представяю терху хтора дава право поставиц питанє чи ше вообще годно найсц даяке заєднїцке ришенє. Як исц далєй, кед обставини таки же ше нє мож анї врациц назад, анї вєдно исц напредок.
    Ту ше тераз поставя питанє чи ше можеме наздавац ришеню кед знаме же ше руски/русински язик у шицких диялектох виками розвива под уплївом язикох векшинских, державотворних народох у чиїм штредку подзелєни Русини жию? Одвит на тото питанє може дац лєм живот. Нам за тераз досц цешиц ше лєм зоз фактом же ше и у таких нєвигодних обставинох вшадзи, у шицких вариянтох зачувала стара славянско-руска карпатска основа, нательо моцна же ше указала способна превжац пожички нє лєм зоз блїзких славянских и дальших нєславянских язикох, алє их и посвоїц, порусначиц, прилагодзиц ґу законїтосцом на хторих є заснована.
    Активносци хтори порушал Шветови конґрес Русинох (Руснацох, Лемкох) у тим напряме єст, цо ше потвердзело на науковей схадзки представительох руских/русинских орґанизацийох 1992. року у Бардейовских Купельох (Словацка), хтора була пошвецена праве питаньом кодификациї руского/русинского язика. Там ришене потримовац намаганя на розвиваню и кодификациї штирох диялектох карпаторуского/русинского язика (прешовски диялект припознати у Словацкей 1995, лемковски у Польскей 2000, бачванско-сримски у Югославиї 1923, закарпатски нє припознати у України и означени є з боку Унеска як "барз загрожени"), як крочай ґу синтетизованю до єдного общекарпатского хтори облапи специфичносци каждого зоз тих штирох. Там поведзене же би наш, бачванско-сримски руски язик, хтори перши кодификовани и найрозвитши, у тих намаганьох мал найзначнєйше место.

*    *



    Историйно, руски/русински язик у шицких своїх диялектох походзи од праславянского, зоз хторого походза шицки нєшкайши язики славянских народох.
    Зоз праславянского настал и староруски – язик Києвскей Русиї. Под час Києвскей Русиї, староруски, у народзе наволани "руски", у заходноевропскей науки "Ruthenian" лєбо "русински" язик бул, вєдно зоз церковнославянским, урядови язик, а познєйше, по препасци Києвскей Русиї и преношеню политичного и културного центру далєй на восток, бул урядови язик у Московским и других русийских князовствох, та и у Польско-литовским князовстве, хтори покладали право на "нашлїдство Києвскей Русиї".
    Староруски, як народни живи "прости" язик, розиходзел ше, диференцовал од 14/15. вику, и зоз нього, єден скорей други познєйше, у зависносци од историйних условийох, вєдно зоз свидомосцу о националней припадносци, "дозревали" русийски, українски и билоруски по уровень оддзелєних литературних язикох восточнославянских народох.
    Тото цо у тим поглядзе у науки припознате за русийски, польски, чески, словацки, українски, билоруски, сербски и други нєшкайши славянски язики, нє мож нє припознац и за карпаторуски/русински язик. Вон нательо "свой" кельо и други язики, блїзки з другима и источашнє розлични од других як и други медзи собу. Факт же ше роби о язику народу хтори подзелєни медзи вецей державами, розуми ше, нє може буц забути анї кед слово о прешлосци, анї кед слово о будучносци – и народу и язика. Язик будзе дзелїц судьбу народу. Медзи диялектами руского/русинского язика наш бачванско-сримски бул перши кодификовани и пошол найдалєй у своїм розвиваню дзекуюци тому же тота наша часц у Кральовини Сербох, Горватох и Словенцох 1918/19. року достала припознанє славянскей националней меншини под меном Русини, Руснаци, як и други права и материялну потримовку за розвиванє културней традициї и язика. У нєшкайших условийох европскей интеґрациї и афирмованя демократских правох чловека, дзе спада и право на афирмованє националного идентитету и култури етнїчних меншинох – найменєй цо мож чекац то повторйованє прикладу язика бачванско-сримских Руснацох.



* * *     


    Питанє кодификациї язика, з другима словами – витворйованя єдного, заєднїцкого литературного язика за шицких Карпатских Русинох постало актуалне ище у часох будзеня националней свидомосци векшинских славянских народох у чиїм околїску, кед уж и нє подзелєни, жили Карпатски Русини. З процесом будзеня националней свидомосци були залапени и вони сами. Так записане же ше остатнїх деценийох 18. вику зявел Михал Лучкай (1789-1843) з намаганьом прилапиц церковнославянски як язик шицких Карпатских Русинох. После нього приходзели други. Вони ше по документох на хтори ше поволує пан Боґдан Горбаль розликовали медзи собу по тим же ше:
     - перши намагали прилапиц и кодификовац єден "общеруский" язик, єднаки за шицких "Руских". Медзи нїма були Кирил А. Сабов (1838-1914), Александер Митрак (1837-1913), Иларион С. Свиєнєцкий (1876-1956), Симйон Бендайсук (1877-1965), Иван Ґ. Борух (1872-1940?), Иван Ґр. Дзвончик, Штефан Ф. Телеп, Иван Ваница и др.;
    - други остали записани як "тварди, конзервативни карпато-русински патриоти"; вони ше, як и гевти зоз першей ґрупи, процивели прилапйованю українского язика, а на уровень литературного карпато-руского ше намагали дзвигнуц вариянту русийского язика яку хасновали руиcйски писателє у позним 19. вику. Евґений Ив. Сабов (1859-1934) бул найпознатши медзи нїма. Його ґраматика була длуго символ русофилскей ориєнтациї, а остало запаметане и його становиско по хторим нас "карпатски бреги роздзелюю од Востоку", з другима словами, од українского националного будзеня. Вон як приклад можлївосци прилапйованя такей ориєнтациї наводзел писательох Ивана Силваха (+1904), Юлия Ставровски-Попрадова (1850-1899) и Євґения Фенцика (1844-1903). Тота вариянта русинского язика у тих часох була популарна медзи писателями и новинарами карпатских крайох. Медзи другима, на тим язику писали Петро Мачков (1880-1965), Иван Добош и Павел Федор;
    - треци остали записани як "свидоми Русини" хтори ше намагали народни, каждодньови "прости" карпато-русински язик кодификовац як литературни. Витвореня Ивана Сливки (1899-1986) и Йосифа Гануля (1874-1962), Михала Врабеля (1866-1923), медзи иншима на найлєпши способ репрезентую тору ґрупу. Вони рушели од спознаня же Карпатски Русини муша розвивац свой народни язик, понеже им нє одвитує анї русийски, анї українски, прето же су анї нє Руси, анї нє Українци. Михал Врабель запаметани по тим же написал (першу?) ґраматику того народного язика;
    - штварти, наволани "популисти українскей ориєнтациї", запровадзовали становиско по хторим бешеда Карпатских Русинох и традиционална ортоґрафия нїч нє инше лєм диялект стандардного українского язика;
    - до пиятей ґрупи положени Русини - "национално свидоми Українци", прихильнїки уводзеня стандардного українского зоз модерну ортоґрафию. Медзи нїма найпознатши Франц Ахий (нар. 1899), автор кнїжки "Жива мова", Ужгород, 1938, Ярослав Нєврил "Ґраматика и правопис українскей мови", Ужгород, 1937. и Иван Панькевич (1887-1958), хтори написал "Ґраматику" и "Коротки правила українского правопису для вшицку Пряшевщину", Прешов, 1952.
    Тоту катеґоризацию и квалификациї, розуми ше, нє треба абсолутизовац, перше прето же у глєданю ришеня за "язичний вопрос" було и иншаки думаня (о чим єст наукова литература, алє вона нє у фонду о. М. Й. Дудика, та их ту нє место споминац), потим прето же и медзи спомнутима було и розлики и подобносци, кед нє у иншим, вец лєм у намаганю найсц найприкладнєйше ришенє за язик Карпатских Русинох/Руснацох.
    Кед о розликох слово, вец ше тоти спомнути и нєспомнути дзеля лєм на тих цо ришенє глєдали на основи традиционалного, народного и церковного язика, и тих цо ше закладали за прилапйованє литературного українского лєбо русийского язика. З того виходзи же перши були на становиску же Русини самостойни народ, други на становиску же су часц українского лєбо русийского народу.
    Найважнєйше тото же вони вєдно, як ше видзи зоз шлїдуюцей лїстини, зохабели богату основу на хторей и нашо линґвисти – од др Гавриїла Ґабра Костельника, Гавриїла Г. Надя, Миколи М. Кочиша по нєшкайших ту нє спомнутих а заслужних, предлужую глєдац ришенє.

            Остава, на концу, повесц знова же нам тоти ту спомнути и други нєспомнути културни дїяче зохабели нашлїдство од хторого у своїх виглєдованьох, кед слово о наших бачванско-сримских Руснацох, пошли нашо старши, медзи хторима перши бул др Гавриїл Костельник, потим проф. Гавриїл Г. Надь и проф. Микола М. Кочиш, потим пришли проф. др Юлиян Рамач, проф. др Михайло Фейса, мр Гелена Медєши, мр Ксения Сеґеди итд.
    Шицки вони вєдно потвердзели же наш язик, як поведзене на сновательней схадзки Руского народного просвитного дружтва, 1919. року, дзекуюци моци и потенциялу за розвиванє, жиє и розвива ше вєдно з нами, з народом хторому припада.


М. Горняк, 20. фебруар 2005. року, Беоґрад

 



* * * *

 

 

Опатриц у рeґистрох:



     БУКВАРИ-ЧИТАНКИ ЗА ОСНОВНИ ШКОЛИ


      ҐРАМАТИКИ


      ЧИТАНКИ

                                                             
      СЛОВНЇКИ