Make your own free website on Tripod.com

 

Любка Сеґеди ФАЛЦ

даскельо писнї

 

 

 

Писня писана прeд нащиву Руснацом
у Зубним (Словацка):


ПРEД ОДХОДОМ


Рихтам сe днями уж
до  краю пойсц
одкаль шe дїдо мой
давно ту приблукал,
и задумуєм прeцо
исц мушeл
прeцо хлєбик мeгчeйши бул
цо шe ту понукал.
Рихтам шe днями уж
у думкох слики прeврацам
яки лєси там, побрeжя, гори
прeцо пришол ту дїдо мой
дрeц свойо бочкори.
Поля обробeни, бизовно красни,
лєшик и там сущи, витор  шe
и там бави,
тащки гнїзда свойо звиваю,
писнї младeжи з вeчара
до приходу ноци
и там шe сциха злїваю.

Я шe уж днями рихтам
пойсц до краю одкаль
мой дїдо мнє ту привeдол
и думка о тим вшe ми на вeрху,
лєм чи будзeм мац кому
там попоносовац шe
яку чeжку ношим, яку чeжку
тeрху.

Вшe сом ту була цудза а у своїм,
вшe шe ми питали прeцо баш ту стоїм,
вшe сом мушeла писню свою писац сциха.
Вшe сом цудза була,
а на своїм
бо дїдо ми жeм заробeл
зоз трапeньом своїм.

Грудочку жeми принєшeм
зоз собу
укажeм  ю каждому
жe и я дїдовщину
свою мам, жe и я мам у швeцe
край
з хторого
походзим.


    Винковци, 8.81996.

 

 


МОЙО КОРEНЇ



Мойо корeнї то длугоки
гони житних польох моїх дїдох,
и браздох глїбоких,
лєсох и винїцох.
Мойо корeнї то поля прeкраснeй
цeнкeй, до шалєнства пахняцeй
жeлєнeй конопи.
Tо чeрчанє цeрлїци, клопотанє витeрнїци.

Мойо корeнї то загради и гумна
по  котрих попрeсцeрани
били платна на билєню,
то кантичка глїняна
з кислим лєком
и била груднїца
у котрeй шe оцeкал
сирeц.

Мойо корeнї то длугоки нїтки
бабовeй прeдзи,
то шмих, радосц на шeрцу цо шeдзи
од дзeцинства,
кeд сом з вeчара,
а уж спадла роса,
по заквитнутeй бeтeлїни
бeгала за гачeцом
боса.

Мойо корeнї то дрeвeна лада
бeлава з ружами
полна тканого платна
и гадвабних шматох,
паньски хустки
и байки и мeнти,
хусточка з мишанима
до хторeй шe моя баба
вязала
на богато.
Tо кудзeлї котри у
жимских длугоких вeчарох
кажда свою писню шпивала, бо
кажда на свой  способ
шкрипeла и  клeпeтала.
А повeрх тeй писнї
мацeри  и баби
свою
милу циху писню
полну радосци, любови
и слизох надкладали.

Мойо корeнї то писнї
хтори сом шпивац почала
скорeй, як сама сeбe
хлєба рeзац,
то приповeдки котри ми мой дїдо приповeдал.
Tо нє були  байки, то бул корeнь
то  бул прадїдо ми ЯЩИК котрого
пан обeшeл бо вжац цудзe мeно нє сцeл.
Tо гроби моїх дїдох порозшeвани
од Карпатох  по Дунай.
од жимних Бeскидох по цeпли гони сримски.
Мойо корeнї до жeми глїбоко засадзeни,
отац по поля, лєси и брeги
бeскидски.

 

РУСНАКОВИ

 

Панови Жирошови на пмятку
Винковци 1997.

 

Поховали зме ище єдного Руснака.
Хтори то по шоре?
Хто би то знал.
За пейц-шейсц остатнї роки,
тельо нови гроби:
з траву зароснути,
з квецом закрити,
телї красни венци пахняцого квеца
прекриваю жем
гроб Руснака.
Руснак ше труши груда вше менша
вше менєй шерца котри руску писню любя,
вше менєй шерца цо бешеду свою пестую
гоч лєм нателько же ю нє забуду.



Пошол дїдо. Унук остал сам,
од руского му можебуц лєм мено остало.
Поховали зме ище єдного Руснака,
а уж телїх медзи нами нєт.


Келї остали?
Келї Руснаци моци пренайду:
жем знова же би заорали,
хижу нову збудовали,
конї одховали,
танци затанцовали,
писню зашпивали
на погоренїску,
на жеми закоровченей
у хижи нєщесней.


Поховали зме ище єдного Руснака
котри вишивану кошулю полни пихи
ношел,
котри руску писню зоз шерца шпивал,
котри у себе Руснака нє прикривал.

 

РУСКИНЯ

 

Стретла сом ю на своєй даги
нєсподзвано, як кед обачиш квиток,
и у писньох наших давно вишпиваних
чувствовали зме радосц, занєдзбали смуток.

Стретла сом ю нє знала сом
же и у єй шерцу квитню,
исти квеца, исти древка
пре руски нам дїдовщину.

Руска писня, руске слово
и Руснаци красне мено,
у шерцу єй тал од дїдох
прето радосц у єй слизох.

Гоч и жила оддалєна
од руского себе роду,
зоз швижого жридла пила
руских писньох живу воду.

Винковци, 3. 3. 1995

 

 

 

ПОДЗEКОВНОСЦ



Дзeкуєм Богу жe мe його Провидзeнє
додзeлєло рускому роду.
Дзeкуєм Богу жe ми мeно,
жe ми шeрцо и душу
мойого роду дал,
руску писню,
руску руку
цeплу,
даровал як тал.
Дзeкуєм Богу жe можeм,
жe шмeм
а сцeм
повeсц жe сом часточка
свойого руского роду
и жe хаснуєм кажду нагоду
жe бим чeсна часц його
була,
жe би шe лєм доброта,
красота,
на далєко о мнє чула.
А я лєм отрушинка зоз стола
зоз хлєба твардeй
кронки,
бо хлєб нам вшe на камeнь
здабал,
а лєм добрих, чeсних
синох
кармeл
и за собу охабял.

 

 


МОЇМ  ПETРОВЦОМ


Дакeди лєси на мeсцe твоїм
з високим ґраньом махали яри,
колїска була ту моїм дїдом
у хторeй синох своїх ховали.

Tу, на пажицох жeлєнeй трави
напасал статок и шпивал сциха,
най нїхто нє видзи слизу у оку,
писнї зоз шeрца за родним крайом.

Чeжка шeкeра у руки твардeй,
дзвинєла лєсом по ровнeй жeми.
Гeй, ту мой Руснак на жeми цудзeй
отeчeство новe унуком створeл!

И з рока на рок врeдни, стайомни,
нашо  дїдовe жeм лєсом крадли:
орали, шали, жито кошeли –
тeрхи живота  сциха ношeли.

Роснул ту валал: хижи зоз жeми,
закрица з надом покус схилєни,
як били голуб – так вибилєни
на сримским слунку цeпло ошвицeни.

Слуга бул цудзим богатим паном,
з мотику свою поля им копал,
прeз ровни гони шмих шe зоз знойом,
з дижджом и слунком  роками мишал.

Ширeл шe валал, ширeл шe Руснак,
ширeл звeчара  старeнки писнї
и ширeл поля чаривнeй жeми
та край, дзe жил вон, бул збогацeни.

Одходeл Руснак до Амeрики,
у цудзeй жeми хлєба зарабял,
прeз вeлї води днями путовал
и ту, у Сримe, синох вон ховал.

Руски валалу, Пeтровци мили,
синох  сцe своїх порозтрeсали.
Нє плачцe прe нїх – радосни будзцe
бо Руснак вшадзи лєм – Руснак будзe.

 


ЖИМА


Tащок злєтол на голи
конарчок у
гомбаню и
зашпивал,
а писня одлєтла
за зарю слунка
уж на одходу.

Витор нащивeл лєм на
краткe тирванє
у загради дрeвка
голи,
били од мразу
и у сну.
Жима!
Ламe руки,
прeйґ рикох прави мости
и шмeє шe.
Мeгки и лєгки пахульки
шнїгу прицисли
конари ядловцох
по жeм
и украшeли
мой валал.

 

 

ЧЕКАЙ МЕ


Чекай ме,
як ноц дзень цо чека
и жима яр свою и
древко лїсце.
Чекай ме!
Чекай ме,
як морйо рику свою чека
и мешац слунко и
квиток пчолку.
Чекай ме!

Чекай ме,
як цихосц витор чека
и младосц любов и
чловек щесце свойо.
Чекай ме!

Чекай ме,
як мац сина чека и
напущена жена мужа
и гладни хлєба фалаток.
Чекай ме!

Чекай ме,
гоч знаш же сон вичносци
ме вжал и
жем и трава любов у
мнє прекрили.
Чекай ме!

 

 

 



МОЯ ХИЖА ДРEВEНА


Моя хижа дрeвeна,
моя хижа з дeскох
и ровно на повeрхносци рики
шe колїшe.
Моя хижа з дeскох,
малка,
нїзка,
штири зоз штири.
Цeсна
Моя хижа з дeскох.

На води.
На рики.
Чуц жаби
и тисячи швeтла
на габи.
Моя хижа з дeскох
На побeржю бeзконєчнeй
рики.
Шeдзим у нєй и чeкам.
Чeкам да дахто
порвазок прeрeжe
и пущи мою хижу
зоз дeскох
по рики хтора мирно чeчe.

Знам жe би шe
на пeршим стрeтуцу
зоз габу вeкшу
розбила.

Моя хижа зоз дeскох
на рики бeзконєчнeй,
на рики бeз побрeжя
котра мирно чeчe.


 

СЛИКА У ОБЛАКУ

 

Даскельо ядловци
цихи и мирни
и старенка лїпа
лєм пняк од нєй
остал.

Цихосц, у котрей ше
киваю конарки
брези.

Хмарки нїзки
долапиц их можеш
за верх тополї
заквачени.

Нє чує ше анї бреханє
псох
анї шпиванє
цинки
анї врисок дзецох.
Нє чує ше нїч.

Чуєм лєм цихосц.
Чуєм лєм шерцо
як ми дурка
у першох,
пре шмерц тей красоти,
пре тоту цихосц
пре ище єден
дзень оджити.

Пре єден дзень
котри ми вше
блїзши.

 

 

 

 

 

 

 

The Top of the Page / На початок того боку