ramacjazik

Make your own free website on Tripod.com
др Юлиян РАМАЧ

ПОТРЕБНЄЙША НАМ ЛЮБОВ
ҐУ СВОЙОМУ
И ВИТАЛНОСЦ

У тей розправи о язичней, односно културней припадносци нашого язика/народу нє вежнєм учасц як язичар, прето же о нашим язику у тим поглядзе уж досц поведзене. Жадам повесц лєм свойо особне думанє.
Тот проблем нє може зоз пар статями ришиц мала ґрупа наших интелектуалцох. На нїм ше уж скоро 100 роки ламу копиї. О тим питаню почали писац концом 19. и на початку 20. вику шветово науковци (чехословацки, українско-росийски и др.). По єдних (Ф. Пастрнек, Й. Пата и др.) наш язик заходнославянски и припада ґу чехословацкей ґрупи бешедох; по других (В. Гнатюк, Г. Костельник) наш язик українски диялект. Нашого простого чловека тот проблем ище нє интересовал. Вон знал лєм за роботу и церкву. Алє наших школованих людзох проблем нашей националносци интересовал од самого початку. Уж теди на становиско Ф. Пастрнека реаґовали нашо богослове зоз Заґребу и даєдни други интелектуалци. Нє розликуюци язичну припадносц од националней, вони ше почувствовали потрафени у своїм националним чувстве (бо гварел и твердзел др Пастрнек же ми Словаци, а ми и цали наш народ... вше ше чувствовали Русинами).
Тоти нашо интелектуалци по Першей шветовей войни основали руске Руске народне просвитне дружтво “Просвита” . Уж на сновательней схадзки “Просвити” дискусия о тим проблеме була нєзаобиходна, бо ше ришовало на яким язику треба видавац кнїжки. Поєдинци за литературни язик предкладали даєден вельки славянски язик (росийски, українски), бо нє верели же на нашим язику мож виражиц шицко цо мож на других, розвитших. Як знаме, векшина була за руски язик.
“Просвиташе” медзи двома войнами заступали українску опцию: Руснацох тримали за часц українского народу, а руски язик - за диялект українского язика. Једна часц руских интелектуалцох нє прилапела таку националну ориєнтацию. Вони 1933. року основали Културно-просвитни союз югославянских Русинох и почали видавац свойо новини “Русска заря” (прето их волали “заряше”). “Заряше” були общерускей ориєнтациї: Руснацох тримали за часц “велького руского народу” (хторого творя Руси и Українци вєдно), а їх язик тримали за диялект того истого народу. “Заряше” отримовали блїзки вязи з карпатскима Русинами.
Ламанє копийох медзи українску и руснацку струю предлужене и по Другей шветовей войни и тирва и нєшка, о рок-два будзе тому 100 роки. А 100 роки цалком досц же бизме з того шицкого вицагли за себе даєдни хасновити поуки. Окреме би у тим прешлим периодзе требало обрациц увагу на реални становиска поєдинцох. Так ище на початку полемики коцурски учитель Микола Ґубаш написал В. Гнатюкови свойо думанє (подцагуєм дзепоєдни виреченя): наш народ руски, бо ше сам так вола и други го так волаю : Мадяре, Нємци, Словаци и Серби. И далєй: Хторому язику наш бачванско-руски диялект найблїзши, то най одредзую язичаре. Я лєм тото знам же наш народ як єдна капка води у морю, медзи Мадярами, Нємцами, Сербами и Словаками жиє уж 150 роки и(...). Мам ище надпомнуц тото: кажди народ ма право жадац же би го други народи таким меном волали яким вон сам себе вола . Серби и Горвати маю вецей диялекти, алє литературни язик у обидвох народох исти (...) алє и так Серб останє Сербом, а Горват Горватом и анї єден нє сце свойо мено напущиц.
Як видзиме, Ґубаш добре розликовал язикову припадносц и националне чувство. Народи можу бешедовац и на истим язику, а можу ше чувствовац як окремни народи. Здогаднїме ше же по анґлийски бешедую Анґлийци, Американци, Канадянє, Австралиянци и др., по шпански скоро шицки народи Южней и Стреднєй Америки итд.
Цо ше дотика язика, ту вшелїяк найкомпетентнєйши повесц свойо думанє язичаре, так як цо за нашу историю найкомпетентнєйши историчаре, за етноґрафию - етноґрафи итд. О даєдних чувствительних питаньох, по моїм прешвеченю, заш лєм нє треба вельо дискутовац, бо вше єст людзох хтори на тоти питаня патра єднострано и прето вше ознова приходзи до нєпорозуменьох медзи нами.
А хто вец компетентни повесц цо зме по народносци? И на тото питанє Ґубаш дал одвит: кажди народ ма право жадац же би го други народи з таким меном волали з яким вон сам себе вола. Ту, значи, уж нє компетентни нїяки фаховци, ту остатнє слово муши повесц сам народ. А наш народ то нє ми - пар дзешатки интелектуалцох у даскелїх руских школох и редакцийох. Прето анї єден з нас нє ма право давац на даяких форумох остатнє слово о нашей националней припадносци док нє “ослухнє” цо народ дума и чувствує (народ менєй образовани, алє филозофию ма здраву). Правду повесц, кед мушиме “ослуховац” думи и чувства народу, вец зме ше уж од нього з часци оддзелєли; ми би мушели и думац и чувствовац вєдно з народом. А хто баш муши “ослухнуц", най побешедує гоч зоз хторим нашим обичним чловеком, або най подзелї 200, 300 та и вецей анкетни лїстки народу и то так же би процентуално єднак були заступени шицки дружтвени ґрупи. И як пове векшина, так най будзе (та кед векшина пове же зме Етрурци, будзме Етрурци).
Кед 1945. р. професор Яша Баков дал инициятиву за пременку нашого писма и правопису, векшина учаснїкох у дискусиї емотивно виступала, гоч були за, гоч процив Бакововей реформи. А Мафтей Винай предложел же би ше то ришело на ширших сходох по наших местох, же би ше на тот способ сам народ вияшнєл. Нє сцем з тим суґеровац же и о проблеме нашей националносци треба розправиц на даяким широким сходзе. Сцем лєм ище раз наглашиц же Руснацох ту нє можу заступац поєдинци хтори нє у блїзкей вязи з народом.
У тим нашим виковим правоценю коло питаня нашей язиковей и националней припадносци повторйовали зме и повторюєме вше исти хиби. Екстремни представнїки українскей линиї анї по нєшка нє похопели же хиба муши буц у нїх самих, же їх становиско осамене и нєправилне кед го народ за сто роки нє прилапел. З другого боку, понеже з Українцами маме заєднїцку културну традицию, нє треба з тоту традицию претарговац шицки вязи. То у прешлосци ище нїхто з Руснацох нє зробел. Прето нам и то поука з прешлосци.
Тоти цо думаю же ше можеме отримац лєм кед ше приклонїме ґу моцнєйшей нациї, най ше кус баржей упатра до сучасносци и нашей прешлосци: Нашо права (гоч народу, гоч народносци) заґарантовани нам з уставом, а о гарсточки Руснацох зна так повесц цали швет. Як пре устав, так и пре цали швет нашо права нам нєшка нїхто нє придзе одберац. А кед ше огляднєме до прешлосци, увидзиме, як цо то и М. Ґубаш констатовал, же ше Руснаци през вецей як 240 роки отримали гоч мали менши права як нєшка. Отримала их їх виталносц. Прето сом глїбоко прешвечени же ше и у будучносци отримаме потамаль док будземе мац голєм часточку тей виталносци и вири з яку нашо прадїдове чували свойо мено и язик. Отримаме ше тельо без огляду чи ше преглашиме за народ чи за народносц.
Тот допис пишем и прето же сом свидоми же проблем нашого националного мена нє найважнєйши проблем у нашим културним живоце. То лєм “проблем” нашей малочисленей интелиґенциї, а нє и шицких Руснацох. Зашлєпени зоз тим, уж 100 роки “нєришивим” проблемом, ми нє видзиме важнєйши, вельо важнєйши ствари:
По Другей шветовей войни мали зме основни школи (нїзши або и висши класи) у шицких руских валалох. Од теди по нєшка єдна по єдна школа ше нам утаргує. Препущуєме ше стихиї и нє поднїмаме енерґичнєйши крочаї же бизме зачували свойо права хтори нам дава устав.
Кед ше нам школи утаргли, почали зме уводзиц факултативне виучованє руского язика. У даєдних школох и того уж нєт. Правда же нас ту и там гамовали даєдни законски предписаня, алє закони нє вични и вше их мож пременїц. Патриме як ше утаргує виучованє мацеринского язика у школох дзе єст 20 руских школярох, а мушели бизме ше намагац же би ше воно отримовало и там дзе єст двоме-троме нашо школяре, та гоч и лєм єден. Контакт зоз шицкима нашима дзецми мушели бизме отримовац нє лєм у нашей жеми, алє и у цалим швеце.
Ми у терашнєй економскей кризи за кажду кнїжку и кажду новинку чекаме пенєжи од дружтва. А нашо РНПД шицко тото плацело з прилогох даровательох. Праве у терашнїм кризним чаше требало би знова основац єден помоцни фонд з добродзечних прилогох за нашо културни потреби.
Место ламаня копийох коло нєважних стварох треба же бизме дали шицки моци за обрабянє нашого културно-просвитного поля.





Др Юлиян TАМАШ

РУСИНСКЕ ПИТАНЄ У ШТРЕДНЄЙ ЕВРОПИ



История русинского питаня у штреднєй Европи почина зоз фактом же етноним “Русин” (“Рутен”) од ХII вику та по нєшка означує, у найширшим смислу пред формованьом европских нацийох, шицких восточних Славянох; у узшим смислу, зоз становиска етнолоґиї, означує старобивательох Карпатох як їх стабилни етноґрафични простор. У ширшим смислу историйного простору етноним “Русин” облапя, як старши, предки нєшкайших Українцох, та до розпадованя Австроугорскей и до формованя українскей нациї и їх держави, Українскей ССР*. Русини хтори остали, з розпадованьом Австроугорскей 1918., у новоформованих штредньоевропских державох, Польскей, Чехословацкей, Мадярскей и Югославиї, затримали по нєшка етноними “Русин”, “Руснак”, “Лемко”, зоз старшима верзиями етнонима “Угрорус” и новшима “Виходняр” (восточни Словак) и югославянски “Руснак”. Судьба Русинох звонка Українскей ССР завишела од политики державотворних нацийох спрам меншинох. За шицко характеристичне же би ше зоз подобним механїзмом преглашело окремносц Русинох у каждей штредньоевропскей держави, же би ше пререзало историйни и културни вязи Русинох и Українцох як наймоцнєйши и найчитлївши, и же би ше так пошвидшало асимилацию Русинох до державотворних штредньоевропских нацийох.
За векшину Русинох штреднєй Европи характеристичне же су припаднїки грекокатолїцкей церкви - од 1596. Галичина, а од 1646. Закарпат’є (Прикарпат’є) - док Русини и Українци звонка штреднєй Европи числени припаднїки православней церкви, цо нєпреривно олєгчує їх асимилованє до Русох. Грекокатолїцка церква кельо Русином Галичини и Югославиї чувала национални и културни идентитет, тельо олєгчовала: перше, преводзенє до католїцкей вири, а потим подполну денационализацию до державотворних католїцких штредньоевропских нацийох, до Полякох, Словакох и Мадярох. Нєшка, нєурядово, без прецизного попису, Русинох и Лемкох у штреднєй Европи єст коло милион: у Югославиї их урядово єст коло 25.000, у Ческо-Словацкей як Русинох-Українцох єст их тиж тельо, У Польскей нєурядово коло 150.000, у Закарпатскей обласци нєурядово их єст коло 800.000. Число Русинох у ХХ вику стаґнує, бо буквално нїґда нє мали до конца припознати национални и културни идентитет - окрем у Югославиї, дзе су малочислени и одрубани од матичного етноґрафского простору - та були остатнї живи доказ єдного старого славянского идентитета, а зоз тим и слаби историйни интеґративни фактор на своїм жридловим историйним просторе. После розпадованя Австроугорскей, зоз Сен-Жерменским миром и Вашинґтонску конвенцию Русином обецана автономия.
У Масариковей и Бенешовей Чехословацкей держави з першей нагоди була лєм формално витворена. Нїґдзе до конца нє була виведзена. З одлуку Коминтерни 1924. року же нє постої окремни русински народ, и после половки ХХ вику, у Чехословацкей ше Русини административно преводза до Словакох. Бо наводно їх русински язик лєм восточни диялект словацкого язика.
Медзитим, то було погришне обгрунтованє. Исправне толкованє же такволани восточнословацки диялект, у ствари, язик Русинох, дзе Русини нє Словаци, анї нє Словяци (як их наволал Гнатюк) з декретивним линґвистичним пременованьом.
У Чехословацкей и штреднєй Европи русинске питанє зняте з дньового шора, а асимилация по розпадованю социялистичних державох у штреднєй Европи достала пошвидшанє. Там дзе остали вирнїки грекокатолїцкей церкви, а то знова Польска, Чехословацка, Україна, Мадярска и Югославия, гоч ше у векшини тих жемох бешедує о Словакох, Полякох, Мадярох русинскей вири (грекокатолїцка церква), ми нєшка зоз сиґурносцу знаме же то, у ствари, и шицки бувши (чи и будуци?) Русини, асимиловани до припаднїкох державотворних нацийох штреднєй Европи.
Руске питанє у штреднєй Европи нєшка политично знова актуализоване. Його важносц през историю штреднєй Европи анї кус нє менша од єврейского або ромского питаня. Осем вики ровнодушносци Европи змоцнюю його актуалносц. Историйни феномен хтори прежиє осем вики ма право на живот.
Свойо предкладанє цо поробиц з русинским питаньом у штреднєй Европи нєшка починам зоз здогадованьом на думанє Вилиєма Ситон-Вотсона Старшого, котри у кнїжки “Нова Словацка” (“Тhe New Slowakia”, 1924, бок 800) гварел же нє будзе мира у штреднєй Европи - а йому як познатому познавательови историї штреднєй Европи и Балкана мушиме вериц - док ше нє риши меншинске питанє, бо меншини населюю велї гранїчни подруча и зоз тим, у вигодних историйних нагодох, природно дестабилизую постояци гранїци. Думам же меншини нє шму викуковац зоз своєй держави, прейґ гранїци, на свойо матични териториї як на простор щесца за гранїцу. Же би меншини препознали простор щесца у власней держави, державотворни нациї штреднєй Европи муша пременїц политику спрам нїх, а то значи же меншини нє шму буц нєжадани або нєволани госци. Колективни права меншинох треба видзелїц зоз гражданских правох. Зоз тим нация нє будзе основни конституент держави, алє то будзе поєдинєц (граждан як дозрета людска особа), културни идентитет (и нация и меншина), а економия будзе тот реґулатив, тот витор хтори розженє павуки цо нєбо замрежели, хтори повяже людзох, держави, нациї и меншини у нїх. Гранїци так омегчаю, а повяжу ше людзе зоз штреднєй Европи и нє буду ше правиц мури медзи нїма, мури медзи державами, нациями, меншинами, професиями, особами - та и мури у душох особох, людзох як поєдинцох, зоз тим падаю.
Предкладам же би ше у шицких державох штреднєй Европи припознало Русином реґионални, културни и национални интеґритет. Наймоцнєйша одбрана националного интеґритета нє держава, як цо ше погришно думало у Европи у остатнїх трох викох, алє економия и култура. Монета и култура найлєпши чуваре и националних идентитетох и людского достоїнства. Русином нє таке важне чи су народ чи нация.
Русини то Европа з ясним културним идентитетом. Прето им реґионални културни идентитет и културна автономия достаточни. Европу (Полякох, Словакох, Українцох, Мадярох, Югославянох) то вельо нє кошта, Русином досц, а и Европа и Русини доставаю здрави цивилизацийни критериюм преверени през седем вики историї штреднєй Европи. Можебуц же ше зоз тим верификує твердзенє же ше з церпеньом сцигує до щесца и же нє без причини поведзене у єдним старим греческим запису: Русин то видра. То гутори же: Вам нє чкодзи, а нам добре!
______________

* У ствари, дзехтори як першу українску державу видза Галицко-Волиньске князовство, а як другу краткотирвацу Українску Народну Републику (1917), котрей на чолє бул Михаил Грушевски. Нєшка, розуми ше, иснує Република Україна.